В абетці моїй стало більше літер,
В алфавите моем стало больше букв,
У тижні моєму все менше днів...
В неделе моей все меньше дней...
Приходиш, як сонце, зникаєш, як вітер,
Приходишь, как солнце, исчезаешь, как ветер,
І я не встигаю всього, що хотів...
И я не успеваю всего, что хотел...
І я не встигаю всього, що хотів!..
И я не успеваю всего, что хотел!
І я не встигаю вловити, сказати -
И я не успеваю уловить, сказать,
І я вистигаю, як кинутий жар...
И я остываю, как брошенный жар...
Ти числа мої очищаєш від значень,
Ты числа мои очищаешь от значений,
Ти ноти мої вимиваєш дощем...
Ты ноты мои вымываешь дождем...
Тебе я не знаю, не чую й не бачу,
Тебя я не знаю, не слышу и не вижу,
А лиш відчуваю, як внутрішній щем...
А только ощущаю, как внутреннюю щемящую боль...
Basta! А, може, basta!
Basta! А может, basta! 1
Може вже, basta!
Может, basta!
А, може, basta!
А может, basta!
Тривожна і вперта, свавільна і дика,
Тревожная и упрямая, своевольная и дикая,
Болотяні трави – то сестри твої.
Болотные травы – это сестры твои.
З тобою я чуюсь не чоловіком,
С тобой я чувствую себя не мужчиной,
А краєм дороги, чи краєм землі...
А краем дороги, или краем земли...
Краєм дороги, чи краєм землі!..
Краем дороги, или краем земли!
Чекаю на милість, чигаю на здобич,
Жду милости, подстерегаю добычу,
Черкаючи строфи і сірники.
Чиркая строфы и спички.
Я сам вже не знаю, що можу і хочу
Я сам уже не знаю, что могу и хочу,
І скільки усе протриває іще?..
И сколько все продлится еще?..
І тільки так гостро щодня і щоночі
И только так остро каждый день и каждую ночь
Тебе відчуваю, як внутрішній щем!..
Тебя ощущаю, как внутреннюю щемящую боль!
Basta! А, може, basta!
Basta! А может, basta!
Може, вже basta!
Может, уже basta!
А, може, basta!
А может, basta!
Може, basta!
Может, basta!
Може, вже basta!
Может, уже basta!